Міжнародний
день театру відзначається щорічно 27 березня починаючи з 1962 року. Він
був заснований у Відні на IX конгресі Міжнародного інституту театру
(МІТ) при ЮНЕСКО.
Перші театри
Слово
«театр» (греч. theatron, місце для видовищ, видовище) – рід мистецтва, а
також будівля, призначена для представлення драматичних творів перед
публікою. Традиційно включає сцену – майданчик, де відбувається дія, – і
зал для глядачів.
Згадка
про перший театральний досвід датується 2500 роком до нашої ери. Перша
театральна гра відбулася в Єгипті. У давній Греції театр став
формуватися як мистецтво, встановлювалися чіткі визначення трагедії і
комедії, а також інших театральних форм. В Україні театральне мистецтво
бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх,
танцях, піснях і обрядах.
Український театр
Починаючи
із ХІ століття відомі театральні вистави слов’янських скоморохів. В
епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це
свідчать фрески Софійського собору в Києві (ХІ століття).
Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл(16-17 століття).
Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася такожЛьвівська братська школа та Острозька академія.
У
17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри
маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові
інтермедії.
У
1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в
колишньому костелі єзуїтів. В Наддніпрянщині, де перші театральні трупи
народилися також у 18 столітті, процес відкриття стацінарних
театральних споруд просувався повільніше.
Так, у Києві перший стаціонарний театр з’явився у 1806 році, в Одесі – в 1809, в Полтаві – в 1810.
Становлення
класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана
Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія
Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській
літературі.
Бурклеск
та експресивність, поряд з мальовничістю та гумором, що характерні для
їх творів, надовго визначили обличчя академічного театру в Україні.
У
другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний
рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського
театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький
та Іван Карпенко-Карий.
Заслуга
швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів,
члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого,
Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив
власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою
українського театру того часу була Марія Заньковецька.
З Інтернету
